Валентин Карпов з мандрів завжди вертається додому
Вінничанин Валентин Олександрович Карпов (54 роки) має найвище – шосту – категорію з спортивного туризму. Працює у клубі "Меркурій" (Вінниця) та щовесни водить групу у трекінговий (піший) похід схилами найвищої гори світу – Еверест.
Захоплення мандрами проявилось у Валентина в 30 років:
- Спочатку це заняття було для мене як вид спорту, потім – стало хобі, а тепер – це мій спосіб життя. Щоб отримати офіційний статус туриста, я пройшов спеціальний курс навчання. Навчання починається з азів туризму: як розпалити багаття, як поставить палатку, де її поставити, щоб не було каменепаду та щоб вода вночі не залила. Вивчав карти, масштаби, орієнтування.
Чоловік оволодів 4-ма напрямками туризму – водним, пішим, гірським, альпінізмом:
- Пішими походами обійшов Карпати, спускався гірськими річками Сибіру та Середньої Азії. На Кавказі я піднімався на Ельбрус - 5640 м, в горах Центрального Паміру – на пік Леніна (7134 м), в горах Тянь-Шань – на пік Джигіт (5170 м). Наша вінницька команда у всеукраїнських змаганнях по водним спускам тричі займала перші місця. Останнє досягнення: перемога за спуск річкою Чулишман у Фанських горах на Алтаї у серпні цього року під керівництвом Анатолія Марковського (57 років).
У похід стрімкою річкою професійні туристи завжди беруть два катамарани – так учасники команди підстраховують один одного.
- Перевертаюсь я в кожному поході. Звичайно, переляк завжди є, тому що при перевороті можна отримати удар веслом, вдаритись об камінь. Потік несе тебе в один бік, катамаран несе в інший. Потрапляєш в "бочку" – тебе крутить… а випустити не хоче... На річці Чулишман на відрізку 220 км більш ніж 170 порогів! На складних річках майже по всій довжині є таблички, де хтось загинув.. Але в моїх походах не гинув ніхто.
Місцевість, яку Валентин знає найкраще, це Непал – країна в Гімалаях, затиснута між Індією та Китаєм. Він розповідає:
- Мені тут подобають і люди, і гори. Чому гори? Бо вони найкращі – тобто найвищі та найскладніші! Правда, мені не вдалось піднятись на вершину Евересту. Ця гора для місцевого люду священна. Щоб обмежити потік бажаючих, влада встановила, що підйом коштує 20 тисяч доларів на одну людину. Це – непідйомні гроші!
Непальці, з якими часто спілкується Валентин – спокійні та приязні. Займаються натуральним господарством, тому фінансові світові кризи на них не впливають. Поліцейські – дуже чемні. Вінничанин жодного разу не помічав сварок та аварій на дорогах, хоча рух автомобілів тут досить активний.
- У 2008 році я бачив заступника далай-лами у Непалі. Це – один з трьох найвпливовіших буддистських монахів світу (після самого далай-лами та його тібетського заступника). Я дуже легко отримав аудієнцію та поговорив з ним на важливу для мене тему. Він спокійний. Не відчувається зарозумілості, пафосу. Це відрізняє їх від наших, православних. Колись я просив благословіння на дальню путь у монахів Почаївського монастиря. Мені відмовили та ще й дорікнули, що я відволікаю їх дрібницями. Монастирі буддистів – повністю відкриті, їм, мабуть, нічого приховувати.
Свій життєвий шлях Валентин розпочав в Магадані (Росія) – він тут народився, отримав освіту:
- Я працював і авіатехніком, і авіамеханіком, і інженером. Доки у Вінниці працював аеропорт, літав бортмеханіком на пасажирських, вантажних та військових літаках. Професія авіатора приваблювала мене романтикою. А ризик був і в роботі, і поза роботою, коли ходив у походи – я кругом себе випробовував.
У Вінниці Валентина зустрічає дружина Ольга (42 роки), підприємець, та 27-річний син - Ігор, юрист за освітою:
- Ми разом ходили в туристичні походи до Криму. Для мене це була просто цікава сімейна прогулянка, бо зазвичай я ходжу у набагато складніші походи. Сина не беру з собою, та він й не любить цього. Хоча раніше ходив з моєю командою. Зараз вже цікавиться іншим.
Мандрівник зізнається, що, не дивлячись на ризик та романтику, любить повертатись в Україну. У Вінниці сім’я Валентина живе у невеликому приватному будинку на П’ятничанах:
- Люблю вийти на узлісся, вдихнути на повні груди повітря... пробігтись до озера. Є в цьому якась особлива принадність. Після походу отримуєш певний заряд енергії, якого вистачає на цілий рік – щоб миритись з нашими абсурдними реаліями. Мені, до речі, пропонували, залишитись у Непалі, купити там готель за 15 тис. дол. Я відмовився. Хоча людина може бути щасливою всюди, якщо захоче.
